Грати з веселими концептами в настільні рольові ігри — це доволі приємна практика як для новачків, так і для досвідчених ветеранів різних систем, що втомилися від серйозності та персонажів із важким минулим. Немає нічого страшного в тому, щоб додати щось душевне та веселе у свою гру, але це завжди треба робити акуратно, інакше вийде те, що ми з вами сьогодні розглянемо.
Сьогоднішній кейс — напіврослик-зоолюб
Якщо ви прочитаєте це і подумаєте: «Що це, бляха, за нісенітниця?», то мусимо вас розчарувати, бо ця історія взята з реальної практики і, на жаль, була в ширшому вигляді відправлена як концепт для класичної гри.
Цей герой походить із невеликого селища Нижні Сучки́ з племені, що вважає собак дечим більшим, ніж вірними друзями. Жінок у них від сили 3 штуки, та й тримають вони їх у темній печері лише для розмноження, тоді як для тілесних утіх вони розводять спеціальну породу собак і всі дружно бажають спробувати “це” з конем, часто помираючи чи травмуючись у процесі. У пригоди він пішов саме задля цього, а його суперсила — присвистувати так майстерно, що тварини збігаються і віддаються йому там же. І через свій музичний свист він, відповідно, бард.
Що з ним не так
Чесно кажучи, все. Але якщо по пунктах, то:
- Чутливі теми часто тригерять. Тут ми з вами бачимо величезний акцент на темі зоофілії, що точно сподобається далеко не кожному за ігровим столом. Можливо, самому гравцеві ідея пограти за такого персонажа здаватиметься веселою, але люди різні і мають різне сприйняття чутливих тем. Те, що ви вважаєте смішним, може викликати огиду в інших, руйнуючи насолоду від гри як їм, так і вам самим.
- Повторений кілька разів жарт втрачає смішність. Навіть у комедійних фільмах не розжовують один і той самий жарт щосекунди та не тицяють ним в обличчя всі декілька годин хронометражу. Якщо ви не комедіант чи не дуже розумієтеся на побудові жартів, ви явно не зможете обігрувати цю тему достатньо оригінально і весело, а особливо це важливо в чорному гуморі, де межа між жартом та провокацією особливо тонка.
- Однобокість набридає. Так, ми зрозуміли: персонаж має таку девіацію, і навколо неї будується вся його особистість. Але все ж вам відігравати його всю партію (а інколи, упаси вас Джергал, і кампанію), взаємодіяти зі світом і певним чином розвиватися під дією обставин. Однобокий персонаж не має розвитку, він плаский та нецікавий, тож, найімовірніше, швидко набридне як групі, так і вам самим.
- Треш гальмує прогрес партії. Світ живий і реагує на вашого персонажа відповідно, тож якщо він робить відверто аморальні речі, то і реакція на нього буде доволі реалістичною. Налякані тварини закономірно тікатимуть, позбавляючи партійного друїда можливості для взаємодії, варта може схопити та покарати його за жорстокість до тварин (а витягати його потрібно буде всім іншим), а прості жителі світу уникатимуть взаємодії з партією та цим персонажем, лише погіршуючи сюжетну прогресію. Партії явно не буде вигідно тримати при собі такого персонажа, тож усі швидко захочуть його «злити».
- Немає задоволення — немає продовження. Великі кампанії починаються з першої сесії та невеликої справи впродовж декількох годин гри, а гравці-одинаки часто починають шлях пригод серед незнайомців. Шанс, що зібрана група з 3–5 зовсім незнайомих людей матиме спільні погляди на гру та подібне почуття гумору, мізерний, тож якщо люди за столом не впіймали вашого вайбу, їм, найімовірніше, не захочеться грати з вами далі. Ба більше, якщо ви створите занадто багато проблем, ви з групою не зможете сповна оцінити сюжет майстра, а тому і ваше перше враження може залишитися викривленим.
«Нічого ти, авторе, не розумієш. Хочу і буду грати за таких!»
Звісно, ніхто вас не змушує повністю відмовлятися від того, що для вас може бути веселим, але в такому разі запам’ятайте два важливі аспекти:
- Якщо у вашому оточенні це прийнятно, то зберіть повну групу саме звідти. В такому разі ви будете вільними у своєму дивному гуморі, і він буде сприйнятий добре. Коли ви всі на одній хвилі, це явно веселіше, і ви точно не будете вигнанцем.
- Трешовим персонажам — трешовий сетинг. Щоб ваш персонаж не вибивався з партії і не руйнував сюжет, запитайте у майстра, чи може він провести вашій групі треш-історію. Зазвичай такі історії короткі (модулі на пару сесій чи ваншоти), але там ваш концепт не виглядатиме чужорідно, і його дивна поведінка, найімовірніше, не сприйматиметься з відразою.
Якщо майстер погодиться провести щось подібне, то ви та ваші друзі отримаєте задоволення, водночас не викликаючи дискомфорту в оточення. Але якщо ви все ж самі й прагнете відчути на собі справжній досвід ігор, як у тих же «Дивних дивах», краще спробуйте щось менш провокативне. Веселих ігор, пригодники!
Автор: Хекс Притчард